В Житомирі, відкрилась виставка сучасних художників Галини Касянчук та Геннадія Чернецького. Художники мають незвичний погляд на світ, зокрема на мистецтво.
Кожен із художників представив більше десятка своїх робіт.
Зі слів організатора виставки – це спроба розбудити житомирське мистецтво і зробити його публічним.
Виставка проходить у розважальному центрі ФОК, картини будуть експонуватись біля двох неділь.
Галина Касянчук вчитель образотворчого мистецтва Житомирської міської гуманітарної гімназії № 23 імені М.Очерета.
Виставка картин Галини Касянчук дає можливість знову заглибитися у психологію мистецтва, звернути увагу на його виховну функцію. І в контексті цього хотілося зупинитися на деяких роботах.
Так картиною «Життя речей без нас» художниця ненав’язливо доводить: речі живуть життям своїх господарів і дуже точно їх характеризують.
Відомі приклади, коли художники так зображають тварин чи птахів, що в них глядач бачить людську вдачу або своїх родичів, або знайомих із сусіднього дому. В нашому випадку авторка знайшло щось нове і вдало користується прийомом здивування глядача засобами мистецтва. Героями її картини є … пляшки. Зовнішність пляшки ¾ портрет людини, відображення її характеру, уподобань, способу існування.
Персонажі картини «Love story. Історія двох слоїків», можливо, когось налаштовують на романтичне сприйняття, а для інших вони асоціюються з особами, які займаються суто господарськими справами. Справа ¾ банка на три літри ¾ ємкість для квашеної капусти або засолювання помідорів чи огірків, зліва ¾ виразний за своїм об’ємом бутель для рідини з дуже високими градусами. Перед нами посудини для напоїв та закуски, що природно доповнюють одне одного, окремо існувати не можуть.
А на картині «Пляшки для коктейлів» зовнішність персонажів має інший характер. П¢ять темних високих вузьких пляшок із затичками. Написи на них від частого користування вже стерлися. Тільки на одній щось виглядає на французький манер. Перед нами такі собі постійні відвідувачі барів нічних клубів.
Знову пляшки. Розміри однієї та її зовнішність нагадують такого собі високого на зріст, як тепер кажуть, брутального чоловіка, розхристаного, який не дуже опікується своїм зовнішнім виглядом. Поруч трохи менша за розмірами, з опуклими боками, що виблискують, пляшечка. Миттєва думка ¾ алкоголь. Що він для глядача? Насолода чи небезпека? З-під якого питва ці пляшки? Авторка не позначає етикеток на склі. Глядач може подумки їх перебирати, напевно, спираючись на власний досвід. Оскільки гарні пляшки пусті, як не дивно, поступово з¢являється у людини таке немодне тепер слово «відповідальність». Є можливість подумати про відповідальність перед наслідками, відповідальність за свою сутність.
Наступна картина «Мишко із Маріуполя». На ній сонячний жовто-зелений фон. Недаремно вона із серії «В раю». Але, не дивлячись на яскравість, фон залишається фоном, відступає на другий план. Вся увага сконцентрована на постаті хлопчика, особливо на його обличчі. Авторці це надзвичайно важливо, тому і розміри тіла дитини дещо порушені. Хоч погляд глядача картини трохи зверху вниз (як за звичкою дивиться дорослий на дитину), але він бачить обличчя дитини у війні, і зовнішність дитини зростає: йому не дванадцять, а на чверть століття більше. Напевно, так виглядали сини полків, діти в партизанських загонах під час Другої світової війни. І тепер, на початку ХХІ століття, залишається актуальною відповідальність перед Дитинством, перед початком Всього, перед Майбутнім.
Є.Г. Єленіна, вчитель ліцею № 32 м. Житомира,
член президії комітету Житомирської обласної організації Профспілки