В один із грудневих днів профспілкові лідери та активісти освітніх закладів міста здійснили чергову екскурсійну подорож Бердичівщиною. Добре знаючи історію і сьогодення нашого краю, заново відкрили для себе чимало пізнавального та дивовижного.
Пахне рідне село тишиною лугів
І роздоллям небес, і піснями гаїв,
І полями, де сонячне світить чоло…
Слухаючи у теленовинах про розвиток сільського господарства за кордоном, ми нерідко дивуємось, які гарні там, «де нас нема», підприємства, що забезпечують споживачів чудовою продукцією (як любимо говорити, без ГМО), які толерантні та відповідальні роботодавці, котрі створюють комфортні умови та забезпечують гідну оплату праці робітникам. Чому у нас, в Україні, такого нема? Помиляєтесь, є, і, до речі, зовсім поряд. Днями профспілкові лідери освітніх закладів Бердичева вирушили на екскурсію до села Слободища. Приємно порадували дороги на під’їзді до кінцевого пункту мандрівки. Воно зустріло тишею та затишком. Як розповідають дослідники, офіційною датою заснування села вважають 1510 рік. В акті від 7 жовтня 1593-го написано, що воно поділялося на Старі та Нові Слободищі. А назва походить від слова «слобода», що означає свобода, оскільки Федір Тишкевич, онук князя Василя Тишкевича, заселив у Нових Слободищах вільних людей, а Старі він унаслідував від свого дядька Каленицького. У добу козацтва у селі був Пороховий завод та відповідні склади. На Дубчиній горі, як пам’ятка давніх років, залишилися Козацький курган, датований 17-18 століттями, та підземні ходи. Історичні документи розповідають, що за часів кріпацтва в селі діяв Спиртовий завод, який забезпечував своєю продукцією майже весь район, але його спалили на початку 20 століття. У Слободищах збереглися залишки колишнього панського маєтку, котрий колись тішив красою на півострові. Село процвітало та завжди йшло в ногу з часом. Воно мужньо пережило Голодомор, його сини відважно боронили землю від фашистських загарбників. Тут виросли два Героя Радянського Союзу – Максим Грабчук та Іван Карпенко. Їх імена викарбувані на двох стелах Меморіалу Вічної Слави. У Слободищі народився Дмитро Степовик – доктор філософії, мистецтвознавства і богословських наук, професор, академік АН ВШУ. Село пишається Миколою Ясінським – солдатом Збройних сил України, безстрашним учасником АТО, який нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Сучасне Слободище – мальовниче село, асфальтоване і віднедавна газифіковане. Нова ферма, що тут розмістилась, – це сучасний тваринницький комплекс, який спеціалізується на виробництві якісного молока. Ми зустрілися з щирими та працьовитими людьми, котрі щоденною копіткою працею роблять вагомий внесок у зміцнення та покращення добробуту жителів нашого району. Цікаво було побачити сучасні технології утримання та доїння корів і впевнитися, що наша, вітчизняна продукція, може бути якісною та корисною. Справді, нам є чим пишатися, адже держава наша живе і процвітає завдяки праці таких трудівників, які працюють на ПП «Слободище» (керівник – депутат Бердичівської районної ради Олег Шевчук). Не завадило б і школярам побувати на цьому господарстві, щоб ознайомилися з особливостями догляду за тваринами і новими можливостями сучасної ферми… З екскурсійної подорожі освітяни поверталися в гарному настрої і з чудовими враженнями, а в душі звучали рядки з пісні: «Будить рідне село і зорю, і росу, я любов до землі все життя пронесу…»
Марина Панчук, заступник директора з навчально-виховної роботи
СЗОШ № 1 ім. Т. Г. Шевченка
Тетяна Панасюк, голова первинної профспілкової
організації СЗОШ № 17