Про вчителя історії Ганну Михайлівну Гайдаманчук

Вона зустріла поважний ювілей- 95 років, але залишилася привабливою й товариською. Ганна Михайлівна Гайдаманчук – жінка з дивовижною долею і надихаючий приклад того, як важливо займатись улюбленою справою. Половина її життя присвячена школі…

Був місяць липень…

Героїня нашого нарису народилась у чудову пору: липень іменують окрасою року, адже цей місяць багатий на тепле сонечко, ясні промені, налиті соком ягоди та квітучі медоноси. Двадцять восьмого липня, коли природна благодать розливається фарбами, у селі Плехові Черняхівського району на Житомирщині у багатодітній сім’ї Поліщуків: голови колгоспу Михайла Савича і  домогосподарки Анастасії Миколаївни – з’явилася дівчинка Ганнуся. Троє синів і дві донечки зростали в атмосфері любові й турботи. Плехів був багатонаціональним: тут проживали українці, чехи, поляки і німці. Батька, чудового господаря і гарну людину, поважали односельці, колгосп збирав багаті врожаї … Ганна була гарною ученицею, і після Плехівської та Клетищенської шкіл здібна дівчина закінчила Черняхівську із золотою медаллю. Йшов 1941-й рік, був місяць липень, який – не забути: загарбники йшли ланцюгом із гвинтівками навперейми. Нині Ганна Михайлівна згадує, як молодь відправляли на примусові роботи до Рейху, як вона ховалася від каторги у Житомирі. Нерідко допомагали уникнути насильницького вивезення місцеві німецькі колоністи: попереджали й підтримували… Війна увійшла страшним лихом у родину: на фронті загинуло троє братів – мужніх захисників Вітчизни… Після визволення України від фашистських загарбників у 1944-му році Ганна вступила до Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка на історичний факультет. Учительський шлях розпочався із Яруньської сільської школи, де викладала історію, а через рік стала навчати дітей англійській мові у м. Новоград-Волинському… Там зустріла й майбутнього чоловіка – Оксентія Максимовича Гайдаманчука, який пройшов війну 1941-1945-го років, і серед його численних нагород – чимало бойових.

Не забувається таке ніколи…

Молода родина переїхала до Бердичева у 1951-му році. Ганна Михайлівна спочатку працювала вчителем історії у вечірній школі, потім – у навчальних закладах № 7 та 14, в ремісничому училищі, а невдовзі стала викладачем педагогічного. Згодом – завідуючою учбовою частиною школи № 12. Двадцять п’ять років копіткої праці віддала вона улюбленій гвардійській… Колишній начальник міського відділу освіти Тамара Анатоліївна Турченко з повагою згадує енергійну колегу: «Ганна Михайлівна вчителювала в різних школах, але 12-у називала найріднішою. Діти горнулися до неї, як до матері». Жанна В’ячеславівна Ружинська (у минулому директор НВК №4)  не один раз чула схвальні відгуки від свого батька, директора школи № 12 В’ячеслава Олександровича Пономарчука (нині покійного), про вчителя історії: «Гарні у нас кадри! Ганна Михайлівна Гайдаманчук – дивовижна людина, чудовий учитель, справжній фахівець в своїй області!» Лідія Олександрівна Воробйова, яка тоді працювала інспектором відділу освіти, називає Ганну Михайлівну «знаючим свою справу і відповідальним  педагогом». Люди тягнулися до уважної та привітної жінки, серед її друзів було чимало цікавих особистостей: учитель історії школи № 1, директор СШ № 14, а згодом – краєзнавчого музею Онисія Степанівна Блажкун і вчитель математики школи № 15 Таїсія Андріївна Хилюк (нині покійні). Колишній голова профспілкової організації школи № 12 Раїса Дмитрівна Лисюк пам’ятає діяльну та непосидючу освітянку, активного члена профспілки. Подруга ювілярки, на той час учитель географії та бібліотекар ЗОШ № 12 Надія Семенівна Момот, котра восени зустріне своє 94-річчя, розповідає, яким авторитетом користувалася Ганна Михайлівна Гайдаманчук: «Ми працювали разом у 60-70-х роках. Її любили і діти, і вчителі. Славна й добра людина!» Валентина Миколаївна Донцова , дочка Надії Семенівни, з теплом відгукується про педагогів-довгожительок: «Вони давно дружать і досі нерідко зустрічаються, вітають одна одну зі святами. Ганна Михайлівна – дуже активна, позитивна й життєрадісна». В’ячеслав Павлович Берлетов, давній і добрий знайомий родини Гайдаманчуків, додає: «Дуже імпонують її щирість, відвертість та шанобливе ставлення до інших». Своїми спогадами ділиться голова міськкому профспілки працівників освіти і науки Анжела Микитівна Цвєткова: «Згадується вчителька – молода, красива й усміхнена. Її уроки історії – це захоплюючі подорожі в часі. У 12-й школі, яка розташована в мікрорайоні Червона Гора, навчається багато дітей військовослужбовців. Разом із дітьми педагог гортала сторінки історії військової доблесті нашого міста, одна з яких присвячена славному шляху 117-ї гвардійської Бердичівської ордена Богдана Хмельницького стрілецької дивізії, її правонаступницею є 26-та Бердичівська артилерійська бригада. Ганна Михайлівна чимало розповідала своїм вихованцям про традиції навчального закладу, які формувалися роками різними поколіннями вчителів, школярів та їх батьків».

Школярі із задоволенням ходили на уроки вчителя і намагалися прислухатися до мудрих порад свого старшого друга й наставника, з яким було цікаво розмовляти, проводити дискусії та обговорювати різні питання.

Ганна Михайлівна Гайдаманчук має різні відзнаки за успіхи і досягнення у навчанні й вихованні учнівської молоді. Навіть після виходу на пенсію вона продовжувала викладати історію у селах Іванківцях, Никонівці та Мирославці.

Родина – головне придбання і досягнення

Головне в житті – сім’я, переконана ювілярка. Родина – це джерело натхнення, рушійна сила, поле для самореалізації. Вона завжди зрозуміє і прийме, вислухає та допоможе, щиро порадіє і заспокоїть у хвилини смутку. Чоловік Ганни Михайлівни, майор у відставці Оксентій Максимович Гайдаманчук, працював директором комбінату хлібопродуктів. Доля відпустила йому 67 років, колишній військовий відійшов у вічність у 1984-му. Разом вони виховали двох чудових дітей – гордість та радість батьків. Обидва навчались у школі № 2. Дочка закінчила її зі срібною медаллю, отримала вищу освіту у державній хіміко-фармацевтичній академії м. Санкт-Петербурга. Людмила Оксентіївна Чумак – кандидат хімічних наук, старший науковий співробітник, керівник Українського науково-дослідного інституту харчування, біотехнології та фармації (м. Київ). Син закінчив Московський інженерно-технічний інститут (МІФІ) – один із ведучих учбових і науково-дослідних центрів в області новітніх галузей фізики, математики та енергетики. Віктор Оксентійович Гайдаманчук – кандидат технічних наук, очолює компанію «АРВЕКОМ» у м. Києві.

Ганна Михайлівна живе сьогоднішнім днем: із його хвилюваннями та радощами, змінами й приємними клопотами, намагаючись максимально побачити, запам’ятати і відчути зараз, не відкладаючи на потім. Щастя цієї доброзичливої та комунікабельної жінки – діти та онуки Ольга і Сергій, обидва – інженери за освітою, рік тому народився ще й правнук – маленький красень Фарід. Рідні приїздять до неї з Києва, і бердичівлянка частенько буває у них у гостях. Залюбки готує для своїх дітей їх улюблені страви – котлети, голубці та холодець. Ганна Михайлівна – не тільки розумниця та цікава співрозмовниця, а й чудова господиня, свого часу непогано вишивала хрестиком. Нині на дозвіллі перечитує газети і дивиться телепрограми, слідкуючи за новинами в місті й світі, займається нехитрими домашніми справами і любить прогулянки Центральною площею Бердичева. Щастя, говорить ювілярка, – це можливість зустрічатися з близькими і спілкуватися з друзями, яких у неї багато, та знаходити радість у повсякденних речах, навіть у звичайних дрібницях, із посмішкою зустрічати і проводжати кожний день.

За матеріалами Бердичівської міської організації Профспілки

Залишити відповідь